Loading...
У цьому дослідженні розглядається, як кремлівсько-сумісні наративи можуть набувати додаткової переконливості, коли їх відтворюють реальні західні користувачі LinkedIn, чиї профілі сигналізують про професійну експертизу, інституційний досвід або спеціалізовані знання. Аналіз розпочався з повторюваних коментарів під дописами автора у LinkedIn і був розширений на власні дописи та репости цих користувачів, а також на їхню активність під публікаціями державних посадовців, інституцій, медіа та аналітиків. Фінальна вибірка охоплює десять анонімізованих публічних профілів із кількох західних країн та професійних секторів. Дослідження не стверджує, що ці користувачі контролюються, фінансуються або спрямовуються російською державою. Натомість аналізуються спостережуваний контент, повторюваність, добір джерел, поведінка під час поширення та політичний ефект. У вибірці регулярно повторюються такі кластери наративів: твердження, що НАТО або Сполучені Штати спровокували війну; що Україна функціонує передусім як західний проксі; що перемога України неможлива; що військова допомога лише продовжує конфлікт; і що територіальні поступки слід розглядати як прагматичний шлях до миру. Особливо помітні три механізми: використання чужої аудиторії через коментарі під сторінками з високою видимістю, підсилення джерел через повторювану екосистему західних коментаторів та професійна легітимізація, за якої статусні маркери роблять знайомі наративи більш незалежними або авторитетними на вигляд. Результати свідчать, що стратегічне значення такої активності полягає не стільки у формуванні відкритої підтримки Росії, скільки у нормалізації сумнівів щодо допомоги Україні та підвищенні політичної ціни її продовження.
Ключові слова: LinkedIn; Росія; Україна; інформаційний вплив; FIMI; підсилення наративів; OSINT; професійна довіра; соціальні мережі; стратегічні комунікації
Ключовий висновок: / Дослідження не виявляє скоординованої російської мережі серед десяти профілів. Воно виявляє повторюваний процес, у якому наративи, сумісні з кремлівськими стратегічними меседжами, перекладаються мовою західної політики, поширюються реальними користувачами та набувають додаткової довіри завдяки професійному контексту LinkedIn.
Російський інформаційний вплив у західному цифровому середовищі часто обговорюють через найбільш помітні інструменти: анонімні акаунти, сфабриковані медіабренди, скоординовану активність тролів та приховані операції впливу. Ці механізми важливі, але вони не описують проблему повністю. Наратив може продовжувати циркулювати після того, як залишив інфраструктуру, що спочатку його створила або підсилила. Його можуть повторювати реальні користувачі, адаптувати до місцевої політичної мови та подавати як незалежний аналіз, реалізм, антивоєнний коментар або професійне судження.
LinkedIn є особливо корисним середовищем для дослідження цього процесу. На відміну від платформ, побудованих передусім навколо розваг, особистих мереж або швидкого політичного коментування, LinkedIn організовує довіру навколо професійної ідентичності. Назви посад, академічні кваліфікації, інституційні афіліації, галузевий досвід і видимі професійні мережі є невід’ємною частиною комунікаційного середовища. Вони не доводять експертність у конкретній темі, але впливають на те, як інші користувачі інтерпретують сказане.
Вихідною точкою цього дослідження стала повторювана модель у коментарях під власними дописами автора у LinkedIn. Якою б не була безпосередня тема — російський удар, роль Білорусі у війні, військова допомога, мобілізація чи європейська безпека — дискусія знову й знову поверталася до відносно стабільного набору пояснень. Суб’єктність Росії відсувалася на другий план, тоді як розширення НАТО, Сполучені Штати, українська корупція, мобілізація, присутність українських чоловіків за кордоном або нібито безглуздість військової підтримки ставали центральними темами.
Самих коментарів було недостатньо для ширших висновків. Тому аналіз вийшов за межі окремих взаємодій і охопив публічну активність самих користувачів: їхні оригінальні дописи, репости, повторювані джерела, систематичні втручання в дискусії під інституційними сторінками та способи перенесення тих самих причинно-наслідкових пояснень у різні обговорення.
Центральне дослідницьке питання звучить так: як реальні західні користувачі LinkedIn сприяють легітимізації та поширенню кремлівсько-сумісних наративів у професійному онлайн-середовищі? Термін «кремлівсько-сумісні» використовується свідомо. Він стосується тверджень, причинно-наслідкова рамка або політичний висновок яких перетинаються з повторюваними російськими стратегічними меседжами. Це не означає, що автор висловлювання є російським агентом, що контент походить із Росії або що користувач свідомо прагне допомогти Кремлю.
Інформаційний вплив не слід оцінювати лише за лексикою. Повідомлення може змінювати формулювання, зберігаючи політичну функцію. «Денацифікація» може зникнути й поступитися місцем «дилемі безпеки». Російський ультиматум може бути переосмислений як «мирна пропозиція». Обмеження військової спроможності України може описуватися як «деескалація». Прийняття територіального завоювання може подаватися як «прагматизм». Риторичний регістр змінюється, але політичний наслідок може залишатися загалом сприятливим для Москви.
Отже, для цього дослідження важливо не те, чи повторює користувач офіційне російське гасло слово в слово. Питання полягає в тому, чи систематично сукупне пояснення війни відводить відповідальність від Росії, зменшує політичну суб’єктність України, подає західну допомогу як ірраціональну або небезпечну та нормалізує результати, що винагороджують застосування сили.
Професійна легітимізація описує додаткову довіру, якої твердження може набувати завдяки соціальному середовищу, у якому воно з’являється. У LinkedIn висловлювання сприймається поруч із професійною біографією. Управлінський консультант, юрист, інженер, розвідувальний аналітик, освітянин, підприємець або представник громадянського суспільства не обов’язково є експертом із Росії чи України, але структура платформи спонукає аудиторію читати політичні коментарі крізь призму професійного статусу.
Це створює важливу відмінність між походженням повідомлення та його сприйняттям. Твердження, яке під маркуванням державного медіа одразу розпізнавалося б як партійне чи пропагандистське, може сприйматися інакше, коли його відтворює реальна людина під власним ім’ям, оточена маркерами професійної довіри. У дослідженні цей ефект довіри розглядається як аналітичний механізм, а не як доказ істинності чи хибності окремого твердження.
У дослідженні використано цілеспрямовану якісну вибірку. Профілі відбиралися не через те, що вони критикували НАТО, підтримували переговори або висловлювали непопулярну політичну позицію. Основним критерієм включення була повторюваність: чи повертався той самий користувач до по суті однакового причинного пояснення війни в різних дискусіях, чи систематично спирався на подібне джерельне середовище або поширював той самий політичний висновок під різними сторінками з високою видимістю?
Початковий робочий масив даних містив 28 публічно доступних епізодів, пов’язаних із дев’ятьма профілями LinkedIn. Під час фіналізації за тими самими критеріями було перевірено ще один профіль і включено його після виявлення повторюваної активності; чотири додаткові епізоди з цього профілю були закодовані. Епізод визначався як оригінальний допис, репост або коментар, у якому повторювався один із досліджуваних наративів або активно поширювалося відповідне джерело.
Паралельно як скринінговий масив було переглянуто 217 коментарів під трьома дописами автора у LinkedIn. Вісім коментарів відібрано для детального аналізу, оскільки вони безпосередньо повторювали історичні, політичні або безпекові пояснення, практичним висновком яких було послаблення довіри до України, перенесення відповідальності за війну на Захід або нормалізація поступок Росії.
Вибірка не є репрезентативною для LinkedIn загалом. Це пілотне дослідження, покликане виявити повторювані механізми та сформувати гіпотези для масштабнішого аналізу.
Усі проаналізовані профілі були публічно доступними та належали ідентифікованим користувачам. Однак у публічній версії вони анонімізовані як P1-P10. Країна та професійний сектор збережені у широкому формулюванні, оскільки обидва параметри мають аналітичне значення для центрального питання дослідження. Точні роботодавці, URL-адреси профілів та унікальні назви посад вилучені. Базовий архів публічних дописів і коментарів зберігається дослідником для верифікації та подальших досліджень.
Це рішення не має на меті натякати на неправомірні дії. Одиницею аналізу є модель публічної комунікації, а не особистість користувача. Анонімізація також допомагає уникнути прочитання статті як переліку ймовірних «агентів» або «пропагандистів» — висновку, якого наявні докази не підтримують.
Епізоди кодувалися за п’ятьма вимірами:
Дані з відкритих джерел не дають змоги встановити факт оплати, прихованих контактів, державного спрямування або суб’єктивні наміри окремих користувачів. Тому дослідження не визначає, хто діє свідомо, хто керується особистими політичними переконаннями, а хто лише відтворює аргументи, засвоєні з вузького інформаційного середовища. Воно також не класифікує самі десять профілів як суб’єктів FIMI. Аналіз обмежується спостережуваним контентом, поведінкою, використанням джерел і політичним ефектом.
У різних формах у всій вибірці повторюється одна широка причинно-наслідкова схема. НАТО або Сполучені Штати подаються як ті, хто спровокував Росію; Україна зображується інструментом Вашингтона, а не самостійним актором; переговори 2022 року описуються як майже завершена мирна угода, яку заблокували західні уряди; а російська політика переосмислюється як оборонна реакція на зовнішній тиск. Наступним кроком зазвичай стає твердження про неминучість: Україна не може перемогти, продовження опору лише збільшує втрати, а західна зброя тільки подовжує війну, результат якої вже визначений.
Кожне з цих тверджень можна обговорювати окремо. Аналітичне значення полягає в їх поєднанні. Разом вони формують замкнену пояснювальну систему, у якій рішення Росії про вторгнення стає другорядним, суб’єктність України зменшується, а відповідальність переноситься на НАТО, Вашингтон або Київ. Бажаний політичний результат природно випливає з цієї рамки: скоротити військову підтримку, тиснути на Україну з вимогою компромісу або прийняти російський територіальний контроль як ціну миру.
До цього ланцюга часто включаються цілком легітимні питання. Корупція в Україні, практики мобілізації, фінансовий тягар допомоги, дефіцит західних озброєнь і ризики ескалації — усе це обґрунтовані теми для критичного розгляду. Однак у відібраних епізодах ці питання часто функціонують не як самостійні об’єкти аналізу, а як містки до одного й того самого висновку: підтримка України є безрезультатною, надмірно дорогою або морально сумнівною.
Десять профілів нижче представлені як поведінкові кейси. Описи навмисно уникають тверджень про мотиви, афіліацію або приховану координацію. У центрі уваги лише те, що можна спостерігати публічно: повторюваність, фреймінг, використання джерел і спосіб поширення.
P1 демонструє найвиразнішу форму використання чужої аудиторії. У коментарях під дописами високопосадових європейських чиновників, відомих аналітиків і британської оборонної інституції профіль неодноразово описував Україну як «витратного пішака», характеризував війну як проксі-конфлікт США або НАТО та включав зміну режиму в Києві до причинного пояснення. Той самий профіль у власних дописах поширював матеріали коментаторів, які пояснюють вторгнення передусім політикою НАТО і США. Один коментар під британським дописом оборонної тематики зібрав понад двісті видимих реакцій. Реакції не є тотожними схваленню, але цей епізод показує, як наполегливий коментатор може увійти у велику вже сформовану аудиторію, не створюючи власної медіаплатформи.
P2 ілюструє сталу причинну рамку, яку застосовують до різних тем. В окремих дискусіях Україну описували як «штучну державу», як результат профінансованого США політичного втручання та як сторону, відповідальну за провокування конфлікту через відмову прийняти російські вимоги. Мир пов’язувався з відступом НАТО від кордонів Росії. Початкова тема змінювалася, але пояснювальна структура залишалася стабільною: Росію подавали як таку, що реагує на дії Заходу або України, а не як державу, що сама ухвалила рішення розпочати повномасштабне вторгнення.
P3 представляє модель оригінального контенту, а не переважно коментарів. Через незалежний медійно-коментарний канал профіль неодноразово подавав війну як проксі-конфлікт НАТО, представляв Україну інструментом західної сили та наголошував на ризику того, що українські удари по російських стратегічних цілях можуть спричинити ядерну ескалацію. Риторика має впізнавано західний і антиістеблішментний характер: американський імперіалізм, антивоєнна політика, правова критика та ядерний ризик. Це важливо, оскільки політична логіка може поширюватися далі, коли вона вже не схожа на відкритий продукт російського державного медіа.
P4 демонструє повторне просування власних матеріалів у професійних дискусіях. Профіль вставляв власну концепцію «мирного співіснування» з Росією в обговорення під сторінками, присвяченими економіці, державній політиці та європейській безпеці, часто подаючи конфлікт як протистояння НАТО і Росії «в Україні», а не як російську агресію проти України. Та сама стаття або концептуальна рамка неодноразово використовувалася як відповідь у різних дискусіях. Важливим є спосіб поширення: замість ставки на один вірусний допис користувач систематично вносить уже сформовану інтерпретаційну рамку в нові професійні аудиторії.
P5 особливо важливий для аналізу професійної легітимізації. Профіль публічно представляє себе через лексику розвідки, OSINT, SOCMINT, когнітивної війни та стратегічних досліджень. У матеріалах про Україну війну описують як уже програну, подають як проксі-протистояння між Росією та Сполученими Штатами і значною мірою пояснюють «англо-американською» політикою. Посилання на відомих західних мислителів додають інтелектуального обрамлення. Суть не в тому, що професійна термінологія робить аргумент хибним або істинним. Важливо, що LinkedIn розміщує твердження поруч з експертною ідентичністю, а це може змінювати те, як аудиторія оцінює його авторитетність.
P6 є кейсом підсилення джерел. Замість побудови детального власного аргументу профіль поширював матеріали з твердженнями, що НАТО спровокувало Росію та підірвало мирний процес. Це ілюструє модель поширення, яка потребує менших зусиль, але потенційно є ефективною: користувач надає наративу, створеному в іншому місці, власну професійну ідентичність і доступ до своєї мережі. Повторення різними користувачами може створювати враження, що вузька джерельна екосистема є значно ширшою та соціально розподіленішою, ніж насправді.
P7 так само функціонує через рекомендацію. Профіль спрямовував свою аудиторію до коментатора, якого представляв як такого, що пояснює, як почалася війна, хто «насправді її розпочав» і чому вона триватиме або загострюватиметься. Значення полягає у делегуванні джерелу: замість відтворення кожного твердження користувач подає певне джерело як ключ до інтерпретації конфлікту. У мережевому сенсі рекомендація сама по собі є формою підсилення, оскільки вона передає і увагу, і довіру.
P8 підсилював розгорнуту інтерпретацію, зосереджену на відповідальності США, розширенні НАТО, нейтралітеті України та твердженні, що війни можна було уникнути, якби Захід прийняв російські вимоги щодо безпеки. Допис вбудовував цей матеріал у ширшу критику занепаду США та стверджував, що нейтралітет краще відповідає національним інтересам. Цей кейс показує, як наратив про Україну може бути інтегрований в уже сформований ідеологічний світогляд і адаптований до внутрішньополітичної дискусії далеко від Європи.
P9 ілюструє агрегацію джерел. Профіль неодноразово вносив у дискусії LinkedIn матеріали невеликої групи коментаторів і представляв конфлікт як пряме протистояння між Сполученими Штатами, НАТО та Росією. Аналітична цінність тут полягає не стільки в окремому дописі, скільки в сукупному патерні джерел. Користувач, який регулярно перепубліковує одну й ту саму інтерпретаційну екосистему, може функціонувати як вузол поширення навіть без доказів формальної координації.
P10 було додано під час фіналізації, оскільки профіль демонстрував повторювану активність, що відповідала наявним критеріям включення. В одному дописі профіль заявив, що конфлікт в Україні був «спровокований», реагуючи на дискусію про закупівлю Європою оборонної продукції у Сполучених Штатів. В іншому він поставив під сумнів оцінку HCSS щодо російської активності нижче порогу відкритого конфлікту, оскаржив атрибуцію повідомлень про вторгнення безпілотників і розкритикував відсутність дипломатичного шляху до врегулювання з Росією. В інших випадках профіль відкидав термін «тіньовий флот» як односторонню риторику, виправдовував обхід санкцій як економічний самозахист і неодноразово подавав європейську безпекову політику як підпорядкування американській гегемонії. Профіль також поширював матеріали з аргументами, що розширення НАТО перетнуло російські «червоні лінії». У цих епізодах деталі змінюються, але причинна рамка залишається послідовною: західна політика трактується як головний рушій ескалації, тоді як російські дії переважно інтерпретуються як реакція на зовнішній тиск.
Найбільш специфічним для платформи механізмом є використання аудиторії інших. Користувачеві не потрібне велике видання чи значна власна база підписників, якщо цільову аудиторію вже зібрали державна інституція, публічний посадовець, аналітичний центр або відомий аналітик. Систематичне коментування дає змогу наративу приєднатися до дискусій із високою видимістю та скористатися легітимністю інституційного середовища, у якому він з’являється.
Це не означає, що інституція підтримує коментар. Механізм є дистрибуційним, а не інституційним. Його цінність створюють видимість, близькість до авторитетного контенту та можливість того, що повторювані втручання формують враження ширшого суспільного консенсусу.
Матеріал рідко спирається на відверто російську термінологію. Натомість він адаптується до концептів, уже звичних для західної дискусії: реалізм, антиімперіалізм, мирне співіснування, стриманість, нейтралітет, суверенітет, фіскальна відповідальність та управління ескалацією. Сама ця мова не є нелегітимною. Аналітична проблема полягає в повторюваному напрямі причинно-наслідкового ланцюга та послідовності політичного результату.
Публічно доступна активність десяти профілів не виявила стабільної системи взаємних репостів, регулярного коментування одне одного або помітного розподілу цільових сторінок. Обмежена публічна видимість LinkedIn не дозволяє виключити приховані контакти, однак наявні докази не дають підстав описувати вибірку як єдину керовану мережу.
Більш обґрунтований зв’язок простежується на рівні джерел. У межах вибірки користувачі неодноразово зверталися до відносно вузького кола західних коментаторів, серед яких Aaron Maté, Max Blumenthal, Jeffrey Sachs, Glenn Diesen, Ray McGovern, Scott Ritter, Judge Napolitano та John Mearsheimer. Читання або цитування будь-кого з цих авторів не є доказом зв’язку з Росією. У цьому дослідженні важливо інше — функція, яку їхні матеріали виконують усередині вибірки: вони надають західне авторство поясненням, зосередженим на провокації з боку НАТО, зменшеній суб’єктності України, неможливості перемоги, ризику ескалації та потребі у пристосуванні до Москви.
У різних секторах професійний статус працює як множник довіри. Найвиразніше це видно у P5, де термінологія розвідки та OSINT безпосередньо обрамляє політичний аргумент. Але той самий механізм може діяти менш помітно для консультантів, юристів, інженерів, освітян, підприємців і представників громадянського суспільства. LinkedIn спонукає користувачів інтерпретувати контент через біографію автора. Експертність в одній сфері може переноситися на сприйняття авторитетності в іншій, навіть якщо профіль не містить доказів спеціальної компетенції щодо Росії, України або військової тематики.
Найважливішим ефектом не обов’язково є позитивне ставлення до Росії. Користувач може не симпатизувати Кремлю, критикувати Володимира Путіна або відкидати російську внутрішню політику і водночас поширювати пояснення, практичний результат якого вигідний Москві. З погляду впливу формування захоплення Росією часто взагалі не потрібне. Достатньо підвищити політичну ціну підтримки України, представити допомогу як безрезультатну, корумповану, ескалаційну або економічно саморуйнівну і перетворювати кожне нове рішення про допомогу на чергову кризу легітимності.
Сама вибірка не встановлює прямого маршруту від російської державної структури до будь-кого з десяти користувачів. Водночас важливо розмістити результати в контексті документованого інформаційного середовища, у якому циркулюють наративи про Україну.
У вересні 2024 року Міністерство юстиції США оголосило про вилучення 32 інтернет-доменів, що використовувалися в керованій російським урядом кампанії впливу, широко відомій як Doppelganger. Операція імітувала легітимні медіаорганізації та прагнула впливати на іноземні аудиторії, зокрема шляхом зменшення міжнародної підтримки України. [1]
Французька служба VIGINUM задокументувала екосистему Portal Kombat — структуровану мережу проросійських інформаційних порталів, які перепубліковували та локалізували контент для аудиторій у багатьох країнах. Її розслідування описували систему, побудовану передусім для масового поширення, а не для створення оригінальних матеріалів. [2][3]
У звітах Meta про загрози щодо Cyber Front Z описано пов’язану із Санкт-Петербургом трольську операцію, яка працювала на кількох онлайн-сервісах і намагалася створити видимість низової підтримки російської війни. Meta зазначала, що операція виходила за межі її власних платформ і націлювалася також на сервіси, серед яких LinkedIn. [4][5]
У червні 2026 року Європейська служба зовнішніх дій та український Центр протидії дезінформації опублікували спільний аналіз російської FIMI-активності, спрямованої проти шляху України до членства в ЄС. Дослідження зафіксувало приблизно 244 000 публікацій, які з січня 2025 року по квітень 2026 року згенерували 1,39 млрд переглядів, і виокремило масове виробництво контенту, кросплатформене підсилення та «відмивання» інформації. [6]
Ці розслідування не доводять, що десять профілів LinkedIn, досліджених у цій роботі, брали участь у будь-якій із зазначених операцій. Вони встановлюють вужчий, але важливий факт: Росія та пов’язані з Росією суб’єкти неодноразово інвестували в системи, які створюють, маскують, локалізують і підсилюють політичні наративи в західному інформаційному середовищі. Кейси LinkedIn, розглянуті в цій статті, становлять окреме явище на подальшому етапі ланцюга поширення: сумісні пояснення можуть відтворюватися реальними користувачами без будь-якого доведеного командного зв’язку.
Докази підтримують кілька інтерпретаційних гіпотез, але не висновки про психологію окремих людей. По-перше, частина наративів відповідає вже наявному скептицизму щодо зовнішньої політики США. Ірак, Афганістан і Лівія створюють готову історичну рамку, крізь яку інтерпретуються пізніші конфлікти. Однак коли ця рамка стає універсальною, може зникнути критично важлива відмінність: між війною, розпочатою Сполученими Штатами, та війною, у якій Сполучені Штати підтримують державу, на яку напала інша країна.
По-друге, страх ескалації створює асиметрію політичного тиску. Суб’єкт, який висловлює ядерні погрози, може набувати важелів саме тому, що інші бояться наслідків опору. За такої логіки стриманості вимагають від сторони, яка має менше можливостей для ескалації, тоді як сама погроза стає аргументом на користь обмеження допомоги державі, якій загрожують.
По-третє, симетричні пояснення є психологічно та політично привабливими, оскільки змушують складну війну виглядати як зіткнення двох блоків, а не як асиметричний акт агресії. Рамки «обидві сторони», «суперництво великих держав» і «дилема безпеки» можуть звучати збалансовано навіть тоді, коли вони нерівномірно розподіляють суб’єктність і відповідальність.
Нарешті, LinkedIn додає специфічний для платформи стимул: професійну самопрезентацію. Користувачі отримують соціальне заохочення за те, що виглядають поінформованими, незалежними та аналітично витонченими. Контрарна позиція може сигналізувати про інтелектуальну автономію. У поєднанні з ретельно оформленим професійним профілем такий сигнал може бути переконливим навіть без сильної доказової бази.
Інформаційній операції не обов’язково повністю змінювати громадську думку. Стратегічну цінність може мати навіть затримка. Зменшення обсягу пакета допомоги, уповільнення закупівельного рішення, посилення парламентського опору або необхідність для політичних лідерів витрачати більше політичного капіталу на захист підтримки — усе це може мати матеріальні наслідки.
Тому релевантним показником є не лише те, чи «підтримують Росію» західні аудиторії. Корисніше запитувати, чи роблять повторювані наративи підтримку України складнішою для збереження саме в той момент, коли така підтримка ще може впливати на ситуацію на полі бою, стримування або переговорні позиції.
Це пілотне дослідження має кілька обмежень, які необхідно враховувати під час інтерпретації результатів.
English
Українська