Loading...
Що два серійні запуски 2026 року змінюють у попередній оцінці UISC
У лютому UISC дійшов висновку, що Росія готувалася до втрати Starlink, але не встигла створити дієву альтернативу. Відтоді «Бюро 1440» здійснило два серійні запуски. Нові орбітальні дані підтверджують перехід від планів до розгортання, але водночас показують нерівномірний прогрес: станом на 6 вересня лише 13 із 32 запущених серійних апаратів увійшли до спостережуваної групи на майже кругових орбітах висотою приблизно 509–514 км, тоді як жоден із 16 супутників другої партії не піднявся вище приблизно 426 км.
Попередній матеріал: Roscosmos After Starlink: Russia Was Preparing for Disconnection – But Was Not Ready in Time
19 лютого 2026 року UISC опублікував статтю про наслідки відключення неавторизованих російських терміналів Starlink. Її головний висновок полягав у тому, що Москва заздалегідь готувалася до втрати західної супутникової інфраструктури, підтримувала «Бюро 1440» і декларувала масове виробництво терміналів, але промисловий графік не збігся з потребами фронту. Питанням був уже не намір, а темп.
Через шість місяців цей висновок можна уточнити. У березні та липні «Бюро 1440» вивело на орбіту дві партії по 16 апаратів Rassvet-3. Один супутник першої партії втрачено. За орбітальними даними, актуальними станом на 6 вересня, 13 із 32 запущених серійних апаратів сформували групу на майже кругових орбітах висотою приблизно 509–514 км, тоді як жоден апарат другої партії не піднявся вище приблизно 426 км. Два супутники другої партії залишалися на дуже низьких орбітах приблизно 273 × 298 км і за відсутності відновлення маневрування мали підвищений ризик прискореного зниження. Отже, Росія перейшла від прототипів до фізичного розгортання системи, але підняття орбіт залишається повільним і нерівномірним.
Попередній матеріал описував «Рассвет» переважно як програму, яка ще не встигла перетворитися на орбітальну спроможність. Тепер це формулювання потребує корекції: серійні супутники існують, запускаються партіями і самостійно маневрують після відділення від ракети. Проте запуск, вихід на робочу орбіту, випробування зв’язку, введення в експлуатацію та надання сервісу — це різні етапи. Публічні дані підтверджують лише частину цього ланцюга.
Станом на 6 вересня коректно говорити про 32 запущені серійні апарати та 31 апарат, що фізично залишався на орбіті, а не про 31 «працюючий» супутник. RASSVET-3 № 17 і № 23 залишалися на дуже низьких орбітах приблизно 273 × 298 км, що підвищувало ризик прискореного зниження за відсутності відновлення маневрування; однак це не означає підтвердженого неминучого входження в атмосферу. До серійного угруповання не слід механічно додавати шість старіших експериментальних Rassvet-1 і Rassvet-2. Для оцінки загрози потрібно окремо відстежувати стан орбітальної групи, наземного сегмента та підтверджене використання сервісу.
Хронологія показує перехід від експериментів до серійного розгортання. 27 червня 2023 року було запущено три експериментальні апарати «Рассвет-1», а 17 травня 2024-го — три повнорозмірні прототипи «Рассвет-2». Першу серійну партію з 16 Rassvet-3 вивели 23 березня 2026 року; один апарат згодом втрачено. Другу партію з 16 супутників запустили 19 липня, після чого розпочалося підняття їхніх орбіт.
Перші 16 серійних супутників були запущені з Плесецька 23 березня 2026 року ракетою «Союз-2.1б» на початкову орбіту близько 300 км із нахиленням 82,3 градуса. Далі апарати мали самостійно підніматися за допомогою плазмових двигунів. RASSVET-3 №4 не виконав жодного помітного маневру і 6 червня увійшов у атмосферу. Це перша підтверджена втрата серійного апарата системи.
До 6 вересня 13 супутників першої серійної партії сформували спостережувану групу на майже кругових орбітах висотою приблизно 509–514 км. RASSVET-3 № 10, який на початку серпня був одним із головних відстаючих апаратів, піднявся до орбіти приблизно 509 × 512 км; ще два апарати першої партії, що залишалися на орбіті, перебували поза цією групою. Різні профілі підняття можуть бути наслідком програми випробувань, фазування орбіт або індивідуальних проблем, але відкриті дані не дають змоги встановити точну причину.
Другу партію з 16 супутників запустили 19 липня. За орбітальними даними, актуальними станом на 6 вересня, жоден із них не піднявся вище приблизно 426 км. Найвище перебував RASSVET-3 № 29 — на орбіті приблизно 415 × 426 км, тоді як № 17 і № 23 залишалися на рівні близько 273 × 298 км. Кілька апаратів призупинили маневрування після початкового підняття орбіт. Це свідчить про повільну й нерівномірну кампанію з підняття орбіт, але не доводить, що всі супутники другої партії вийшли з ладу.
Важливе застереження. Це не означає, що ракета-носій не вивела другу партію у космос або що всі 16 апаратів безповоротно втрачені: частина з них ще може відновити маневрування. Підтверджений факт вужчий — станом на 6 вересня жоден супутник другої партії не приєднався до спостережуваної групи на висотах 509–514 км. Відкриті орбітальні дані не дають змоги встановити, чи є ці орбіти остаточним робочим ешелоном, а також не пояснюють причини затримки другої партії. Тому твердження про конкретний збій двигунів, програмного забезпечення, систем живлення або імпортних компонентів залишаються припущеннями.
Офіційний сайт «Бюро 1440» досі називає 800 км цільовою висотою системи. Водночас до 6 вересня 13 супутників першої партії сформували групу на майже кругових орбітах висотою приблизно 509–514 км. Це посилює гіпотезу, що проєкт використовує нижчий ешелон поблизу 511 км, але «Бюро 1440» публічно не підтвердило, чи є він остаточною робочою висотою, а не проміжною випробувальною орбітою або орбітою фазування.
Нижча орбіта може зменшити затримку і покращити енергетику радіолінії, але водночас скорочує зону покриття одного супутника та збільшує потребу в апаратах. Один з експертів, опитаних ComNews, оцінив, що перехід із 800 до приблизно 500 км за незмінних інших параметрів може вимагати у 1,8–2,2 раза більшого угруповання для порівнюваного безперервного покриття.
28 серпня міністр закордонних справ Андрій Сибіга повідомив, що Україна передала Бюро радіозв’язку Міжнародного союзу електрозв’язку ноту з вимогою виключити територію України із заявлених зон обслуговування всіх супутникових мереж «Рассвет» у всіх діапазонах частот. Київ також закликав партнерів домагатися аналогічного виключення своїх територій. Це перший публічно підтверджений міжнародний контрзахід проти системи, скоординований МЗС, Міністерством цифрової трансформації та Українським державним центром радіочастот.
Водночас звернення до МСЕ не означає автоматичного фізичного вимкнення супутників. Союз координує міжнародне використання радіочастот і реєстрацію супутникових мереж, а результат залежатиме від типу російських заявок, застосовних процедур і позицій держав-членів. Нота створює формальну основу для оскарження заявлених зон обслуговування «Рассвета», але її практичний ефект ще належить оцінити.
Федеральний проєкт «Інфраструктура доступу до мережі Інтернет» передбачає створення у 2025–2030 роках 383 апаратів: 292 супутники штатного угруповання і 91 апарат для заміни тих, чий ресурс завершуватиметься. Держава також забезпечує субсидування пільгового кредитування та засоби виведення. За оприлюдненими фінансовими оцінками, до 2030 року на проєкт планують спрямувати 102,8 млрд рублів федеральних коштів і близько 329 млрд рублів власних інвестицій компанії.
Перший серійний запуск мав відбутися ще 2025 року, але був перенесений на березень 2026-го. Формальний графік вимагав 156 супутників на орбіті до кінця 2026 року та 292 — до кінця 2027-го. Після двох запусків до показника 2026 року не вистачало ще 125 апаратів. Це означало сім додаткових пусків за п’ять місяців із приблизно 18 супутниками на кожній ракеті, хоча дві продемонстровані конфігурації містили по 16. Фахівці вважають збільшення навантаження на «Союз-2.1б» технічно можливим, але називають такий графік надзвичайно напруженим через необхідність одночасно виготовляти, випробовувати, приймати та вводити апарати в експлуатацію.
У лютому UISC оцінював, що кілька сотень супутників до 2027 року могли б утворити регіональну мережу, достатню для частини російських військових потреб. Цей поріг залишається змістовним, але нинішній темп не наближає Росію до нього за формальним графіком. До 6 вересня 13 із 32 запущених серійних апаратів увійшли до спостережуваної групи на висотах 509–514 км — 40,6%. Це лише зріз орбітального стану, а не показник операційної готовності. Тому сама цифра «31 супутник на орбіті» перебільшує готовність сервісу. Для найближчих років надійнішим орієнтиром залишається федеральний план із 292 штатними та 383 сукупно виготовленими апаратами.
За задумом виробника, супутники мають працювати як орбітальні базові станції 5G. Лазерні міжсупутникові канали повинні передавати трафік уздовж орбітальної мережі до віддалених шлюзів, зменшуючи необхідну кількість наземних станцій. Заявлені параметри — швидкість до 1 Гбіт/с і затримка до 70 мс. Але ці значення походять від самого «Бюро 1440»; незалежних вимірювань продуктивності серійних Rassvet-3 у відкритому доступі немає.
Публічно показані абонентські термінали мають активну фазовану антену, розміри приблизно 60 на 60 см і масу до 15 кг. Вони призначені для стаціонарних об’єктів, автомобілів, поїздів, суден і авіації. Для порівняння, маса антени Starlink Mini становить близько 1,1 кг. Це не означає, що російський термінал непридатний для військового використання, але суттєво звужує коло платформ: нинішня конструкція навряд чи підходить для малих FPV-дронів, зате може встановлюватися на командних машинах, кораблях, великих безпілотниках, наземних пунктах або транспортній інфраструктурі.
У попередній статті UISC згадувалася російська заява про намір випустити у 2026 році 200 тисяч супутникових терміналів для безпілотних систем. Станом на 7 вересня відкриті джерела не підтверджували ані такого масштабу виробництва, ані серійних поставок військам. «Бюро 1440» заявляє, що виготовило достатню кількість терміналів для програми випробувань 2026 року, але не повідомило їх кількості, ціни, енергоспоживання та реальних характеристик. Публічно показаний термінал масою до 15 кг не слід автоматично ототожнювати з авіаційним модулем для безпілотного літального апарата.
Водночас з’явилися ознаки того, що компанія готує виробничу й комерційну екосистему, а не лише орбітальну платформу. «Бюро 1440» заявило про запуск серійного виробництва сонячних батарей космічного призначення, договір із «МегаФоном» щодо підключення у 2027 році перших 500 віддалених базових станцій і угоду з «Білайном» про постачання обладнання та каналів зв’язку. Це не підтверджує готовності сервісу, але показує, що наземна інтеграція готується заздалегідь.
Попередня стаття зафіксувала фундаментальний розрив у масштабі між Starlink і російськими планами. Два запуски його не усунули: із 31 серійного апарата, що фізично залишався на орбіті станом на 6 вересня, 13 увійшли до спостережуваної групи на висотах 509–514 км, тоді як жоден супутник другої партії не піднявся вище приблизно 426 км. Самі цифри запусків і апаратів на орбіті не доводять готовності сервісу.
3 вересня генеральний директор «ІКС Холдингу» Олексій Шелобков заявив, що «Бюро 1440» у серпні розпочало внутрішнє тестування та перші випробування зі споживачами, виготовило достатню кількість терміналів для програми випробувань 2026 року і встановило термінал у поїзді далекого сполучення «Російських залізниць», де випробування мали розпочатися найближчим часом. Це заяви компанії, а не незалежно підтверджені результати. У відкритому доступі досі немає даних, які підтверджували б пропускну здатність серійної системи, тривалість сеансів, безшовне перемикання між супутниками, доступність сервісу або стійкість до глушіння.
Розрахунки для сформованого ланцюжка з дванадцяти супутників першого запуску показували для Московського регіону до 3,2 години геометричної радіовидимості на добу, максимальний безперервний контакт близько 52 хвилин і в окремих випадках очікування наступного сеансу до 10,7 години. Для України оприлюднювалися оцінки приблизно двох достатньо високих проходів на добу тривалістю близько однієї-півтори години. Це вже потенційно корисні вікна, але не постійне покриття.
Ключова межа доказовості. Видимість супутника над територією України не доводить, що він уже надає широкосмуговий сервіс, що наземні шлюзи та абонентські термінали введені в експлуатацію або що через цей канал здійснюється бойове керування російськими безпілотниками.
Цивільне позиціювання «Рассвета» не повинно приховувати його подвійного призначення. 12 червня 2026 року російські військові запитали Володимира Путіна, чи зможе Росія створити важкі дрони з керуванням через супутниковий канал за українським зразком. У відповідь Путін послався на «Бюро 1440», заявив, що система нібито «нічим не поступається Starlink», і висловив сподівання, що військові незабаром «відчують це на землі». Саме запитання військових показує, що на рівні підрозділів проблема тоді ще не була вирішена, а слова Путіна підтверджують політичний і військовий пріоритет проєкту, але не його готовність.
Заступник начальника ГУР Вадим Скібіцький у серпні зазначив, що нинішня кількість апаратів дозволяє користуватися мережею лише нетривалий час під час проходження супутника і що в Україні вже обговорюються способи протидії. 7 вересня начальник ГУР Олег Іващенко також охарактеризував ефективність нинішньої системи як низьку й заявив, що 32 супутників недостатньо для стабільного зв’язку. У сукупності ці оцінки вказують на потенційно корисну, але переривчасту спроможність, а не на постійний канал зв’язку.
Rassvet не замінює ГЛОНАСС: навігаційна система визначає координати, тоді як супутникова мережа забезпечує двостороннє передавання даних. Платформа з відповідним терміналом теоретично могла б автономно рухатися за маршрутом, а під час короткого вікна зв’язку отримати оновлення завдання або передати телеметрію. Це робить обмежене військове використання можливим ще до появи безперервного покриття — насамперед для командних пунктів і великих безпілотних платформ.
Водночас публічних технічних доказів того, що російські війська вже систематично використовують Rassvet для управління «Шахедами», «Геранями» чи іншими ударними платформами, немає. Теоретична можливість, слова Путіна і геометрична видимість супутників — це ще не підтверджений бойовий епізод. Для аналітичного матеріалу ця різниця принципова.
АФАР-антени й вузькоспрямована робота у Ku/Ka-діапазонах можуть ускладнювати перехоплення та постановку перешкод, але не роблять канал гарантовано невразливим. Так само збіг прольоту супутника з пуском або влучанням не доводить управління через Rassvet: потрібні підтверджені сигнали терміналів, дані про роботу наземного сегмента та коректний статистичний аналіз.
Лазерні міжсупутникові канали зменшують залежність від великої кількості шлюзів, але не усувають її. Орбітальна мережа все одно потребує центрів управління, наземних станцій, підключення до магістрального інтернету, виробництва й програмування терміналів. На відміну від шлюзів, які обслуговують Україну з території держав НАТО, російську інфраструктуру доведеться розміщувати переважно в Росії або союзних державах. Це робить її потенційно доступнішою для розвідки, кібероперацій та фізичного ураження.
Водночас домовленості з мобільними операторами змінюють уявлення про наземний сегмент. Якщо «МегаФон» справді підключить до мережі перші 500 базових станцій у 2027 році, Rassvet зможе використовувати наявну телекомунікаційну інфраструктуру як канал доступу до віддалених регіонів і як резерв для наземних ліній. Угода з «Білайном», партнерства з транспортними та промисловими компаніями створюють потенційну базу користувачів ще до появи безперервного покриття. Для військового аналізу це означає, що слід відстежувати не лише спеціальні шлюзи, а й інтеграцію з цивільними операторами.
Однак наземні станції або базові станції операторів не слід подавати як одну «кнопку вимкнення». Нормальна архітектура передбачатиме резервування і розосередження, а лазерні лінії дозволятимуть перенаправляти трафік до іншого шлюзу. Так само втрата одного чи кількох супутників не зруйнує велику розподілену мережу. Найефективніша протидія має бути багаторівневою: від постачання компонентів і запусків до терміналів, частот, програмного забезпечення та наземної інфраструктури.
«Бюро 1440» заявляє власну розробку супутників, лазерних терміналів і наземної інфраструктури. Але дослідження Центру оборонних реформ, переказане РБК-Україна, описує виробничу мережу з понад 1 300 компаній. Автори визначили 21 головного постачальника, кожен із яких отримав у 2025 році понад 100 млн рублів; разом — приблизно 7,4 млрд рублів. Лише п’ять із них перебували під західними санкціями: Sotis, RPC Micran, Elesar Group, Rezonit та ОКБ «Факел».
За тим самим дослідженням, у 2025 році «Бюро 1440» здійснило валютні платежі за імпорт приблизно на 68 млн доларів. Через китайських і турецьких постачальників до Росії надходило спеціалізоване обладнання західних виробників, зокрема Rohde & Schwarz, Keysight і TOPTICA. Особливо чутливими залишаються радіаційно стійка електроніка, системи орієнтації, оптика, плазмові двигуни, фазовані антени та вимірювальне обладнання. Ці дані походять не з аудованої звітності компанії, тому їх слід розглядати як результати OSINT-дослідження, а не як офіційно підтверджену структуру всіх постачань.
Першою прогалиною залишається ядро проєкту. «ІКС Холдинг» перебуває під санкціями США з лютого 2023 року, але саме ТОВ «Бюро 1440» та його генеральний директор Олексій Шелобков, за перевіркою Центру оборонних реформ станом на серпень 2026-го, не були окремо внесені до досліджених західних санкційних реєстрів. До пріоритетних кандидатів також належать виробничі структури ТОВ «ФАБ Рассвет» та АТ «Лабс 1440».
Друга прогалина — дванадцять великих постачальників, для яких дослідження не зазначає західних обмежень: Pallada LLC, білоруська Aerospace Instruments CJSC, RPE TEKS LLC, Aquamash Production Association JSC, казахстанська Alternative Solutions LLP, Radio Gigabit LLC, білоруська Belrobot CJSC, Newton Steel LLC, Macro Solutions LLC, SPC Small Spacecraft LLC, Labs 1440 JSC та El-Optics LLC. Йдеться не про випадкові зв’язки: кожна з цих компаній отримала від «Бюро 1440» понад 100 млн рублів у 2025 році.
Ще чотири постачальники вже перебувають під санкціями України, але, за даними дослідження, не були охоплені відповідними західними списками: Infostera LLC, MicroEM Component LLC, Yue Tech JSC та Keldysh Research Centre JSC. Для них потрібна синхронізація обмежень насамперед із США, ЄС, Великою Британією та Канадою. 21-й пакет санкцій ЄС посилив експортний контроль щодо російського військово-промислового комплексу і постачальників із третіх країн, проте офіційне повідомлення Ради ЄС не називає «Бюро 1440» окремим об’єктом санкцій.
Окремої перевірки заслуговує ТОВ «Материк», через яке, за даними Центру оборонних реформ, надходили китайські маховики системи орієнтації SMA-D-6. На цьому етапі коректніше розглядати компанію як кандидата на поглиблену перевірку, експортні обмеження або санкції за сприяння обходу, а не подавати її статус як уже доведений. Так само сам факт появи обладнання Rohde & Schwarz, Keysight чи TOPTICA у російському ланцюгу не доводить свідомої участі виробників: санкційний фокус має бути на посередниках, імпортерах і каналах реекспорту.
Активізувався і дипломатичний напрям санкційної політики. 2 вересня міністр закордонних справ Андрій Сибіга закликав партнерів у ЄС запровадити санкції проти системи «Рассвет» і «Роскосмосу». Згодом Україна передала партнерам пропозицію щодо дев’яти юридичних осіб, пов’язаних із «Рассветом», за повідомленнями медіа, що посилалися на офіційні джерела. Назви цих дев’яти структур не оприлюднено, тому не можна вважати, що вони збігаються з наведеним вище переліком кандидатів UISC; до розкриття назв урядовий пакет слід розглядати окремо.
Найближчі місяці дадуть більше інформації про реальну життєздатність проєкту, ніж гучні заяви російського керівництва. Ключовими індикаторами будуть:
· інтервал між наступними запусками, фактична кількість апаратів на одній ракеті та виконання державного графіка;
· частка супутників другої партії, які відновлять підняття до спостережуваної групи на висотах 509–514 км або до будь-якого офіційно підтвердженого цільового ешелону, а також кількість апаратів, що перейдуть до сталого орбітального зниження;
· реакція Бюро радіозв’язку МСЕ на ноту України, позиції партнерів і зміни російських частотних заявок;
· незалежно оприлюднені результати випробувань зв’язку серійної системи, зокрема пропускна здатність, тривалість сеансів, безшовне перемикання між супутниками, доступність сервісу та стійкість до перешкод;
· масове виробництво мобільних та авіаційних терміналів, підключення 500 базових станцій «МегаФона» та інтеграція з іншими операторами;
· поява терміналів або характерних сигналів у російських військових підрозділах;
· оприлюднення та запровадження запропонованого Україною санкційного пакета щодо дев’яти юридичних осіб, а також закупівлі критичних компонентів через Китай, Туреччину, Білорусь і Казахстан.
Лютневий висновок UISC загалом витримав перевірку: Росія підготувалася до втрати Starlink, але станом на 7 вересня не продемонструвала незалежно підтвердженої стабільної заміни. «Рассвет» уже не лише план — відбулися два серійні запуски, компанія заявляє про початок тестування сервісу та готує виробництво компонентів й інтеграцію з операторами зв’язку. Водночас орбітальні результати другої партії свідчать, що масштабувати систему складніше, ніж просто запустити нові апарати.
Один серійний апарат втрачено. Станом на 6 вересня жоден із 16 супутників другої партії не піднявся вище приблизно 426 км, два залишалися на дуже низьких орбітах, а лише 13 із 32 запущених апаратів увійшли до спостережуваної групи на висотах 509–514 км. На цьому тлі державний графік на 2026 рік виглядає дедалі менш реалістичним. Заяви компанії свідчать про перехід до випробувань, але незалежно оприлюднених результатів, які підтверджували б характеристики широкосмугового сервісу серійної системи, безшовне перемикання, масове виробництво мобільних або авіаційних терміналів чи систематичне бойове використання, досі немає. Тому твердження про технологічну рівність зі Starlink залишаються непідтвердженими.
Проте для окремих військових завдань Росії може знадобитися значно менше, ніж глобальний Starlink: кілька прогнозованих сеансів зв’язку, обмежена кількість терміналів і правильно вибрані платформи. Україна вже оскаржила заявлені зони обслуговування «Рассвета» через МСЕ та запропонувала санкції проти пов’язаних із системою структур. Ці кроки потрібно доповнювати орбітальним моніторингом, радіотехнічною розвідкою, пошуком наземної інфраструктури, цільовими експортними обмеженнями та перекриттям постачань критичних компонентів. Росія ще не створила власний Starlink, але вже будує систему, яку не можна оцінюва
English
Українська